Zoocenosis-2009 V международная научная конференция биоразнообразие

Артерио-венозные анастомозы гломусного типа мы наблюдали у всех исследованных видов, начиная с середины хвоста. Однако у ондатры, эти анастомозы расположены начиная с уровня второго-третьего хвостовых позвонков и только у ондатры артерио-венозные анастомозы гломусного типа обнаружены нами кроме срединной, на дорсальной хвостовой артерии в дистальном ее отделе.

В середине ХХ века впервые в плавниках китообразных была описана так названная „противоточная система” кровотока (Томилин, 1951), способствующая сохранению тепла. Позже была описана так называемая „распределительная” система тока крови (Roberts et al., 2002). Сущность последней сводится к следующему. При высокой температуре глубокие сосуды сокращаются, а при низкой расширяются. Поверхностные сосуды, наоборот, расширяются при высокой температуре и сокращаются при низкой. Авторы считают, что эта система более универсальна и играет важную роль в процессах сохранения и отдачи тепла.

У ондатры, как и у других исследованных полуводных грызунов хорошо развиты как глубокие, так и поверхностные артериальные и венозные ветви, отходящие от магистралей хвоста. Глубокие ветви расположены сегментально на уровне каждого хвостового позвонка у всех исследованных нами видов. Поверхностные ветви имеют сегментальное расположение только у ондатры и обыкновенного бобра, кроме того, заметно преобладают над глубокими не только по относительно большему их калибру, но и по более широким зонам ветвления. Это может свидетельствовать о том, что основной отток венозной крови происходит по системе поверхностных вен, хотя обе системы не являются полностью изолированными, а через латеральные хвостовые вены поверхностный венозный отток имеет сообщение с системой глубоких вен. Поверхностные артериальные и венозные ветви расположены параллельно поверхности кожи, что также является важным моментом в процессе терморегуляции. Если оценивать систему кровотока у исследованных нами полуводных животных с позиции обозначенной М. Робертсом, то все они имеют распределительную систему. Следует подчеркнуть, что эта система терморегуляции равноуспешна как для рассеивания тепла, так и для его сохранения.

Проведенное нами исследование позволяет сделать вывод, что терморегуляторная функция хвоста обеспечивается главным образом сегментальными сосудами и их ветвями, отходящими от срединной и дорсальной хвостовых артерий, а также многочисленными анастомозами между различными сосудами. Сегментальные сосуды развиты у исследованных животных неодинаково, наиболее они развиты у ондатры и бобра. Наличие многочисленных прямых анастомозов между сосудами различного ранга (магистральные, сегментальные, периферические), в том числе и гломерулярных анастомозов, позволяет оперативно влиять на режим и скорость кровотока в сосудах хвоста, что является важным условием для выполнения функции терморегуляции.

УДК 599.323:504.054

БІОГЕННІ МІКРОЕЛЕМЕНТИ В ОРГАНІЗМІ

О. А. Земляний

BIOGENOUS MICROELEMENTS IN MUS MUSCULUS BODY

O. A. Zemlyany

Проблема вивчення мікроелементного складу організму фонових видів тварин актуальна, оскільки саме компоненти зооценозу, а особливо вищі ланки трофічного ланцюга можуть найповніше відобразити процеси вмісту і накопичення мікроелементів у біооб’ектах. У даний час значні техногенні навантаження на природні екосистеми призводять до того, що промислові підприємства гірничодобувної промисловості в результаті розсіювання при видобутку та переробці руди вносять у навколишнє середовище значну кількість мікроелементів, що найчастіше перевищує їхній природний вміст. Це веде до закономірного збільшення їх вмісту в усіх компонентах екосистеми.

У ході роботи розглянуто вміст біогенних мікроелементів (Fe, Mn, Cu, Zn) в органах і тканинах Mus musculus (L., 1758) з району природної геохімічний аномалії Криворізького залізорудного басейну. Як контрольні, фонові території використано біотопи Дніпровсько-Орільського природного заповідника (ДОПЗ). Ці райони знаходяться на території Дніпропетровської області, що відноситься до Придніпровського промислового регіону, одного з найзабрудненіших регіонів України. Специфікою районів дослідження є значне техногенне забруднення, тому фонові території заповідника віднесені до категорії умовно-чистих біотопів. Вміст в організмі тварин мікроелементів визначали на атомно-абсорбційному спектрофотометрі AAS-30 фірми Карл Цейс Йена, Німеччина.

У тварин Mus musculus (L., 1758), що мешкають у районі Кривого Рогу спостерігається збільшення кількості Fe практично в усіх органах і тканинах (як у самців, так і у самок) порівняно з тваринами біотопів ДОПЗ. У самців відбувається збільшення вмісту Fe у кишечнику (у 4,97 раза), шлунку (1,36), печінці (3,08), кістковій тканині (1,99), шкірних покривах (3,64), легенях (2,35), серці (1,72), гонадах (у 8,57 раза). У селезінці спостерігається збільшення кількості Fe у 21,19 раза. У м’язах показник знижується. У самок прослідковується аналогічна тенденція: у кишечнику, шлунку, нирках, шкірних покривах, легенях, серці та селезінці відбувається підвищення вмісту Fe (відповідно у 4,28, 1,52, 1,28, 1,73, 44,31, 1,49 і 15,28 раза). Виключенням є печінка, кісткова тканина та м’язова тканина, де відбувається зменшення вмісту Fe.

Кількість Mn також збільшена в органах і тканинах тварин із Кривого Рогу. У самців у кишечнику, шлунку, нирках, печінці, кістковій та м’язовій тканинах, шкірних покривах, легенях, серці, гонадах і селезінці збільшено відповідно в 7,71, 5,52, 2,36, 34,79, 1,57, 3,97, 1,46, 4,05, 4,27, 76,56 і 40,51 раза. У самок у кишечнику, шлунку, печінці, нирках, кістковій та м’язовій тканинах, шкірних покривах, серці й селезінці збільшення вмісту марганцю відбувається у 1,04, 4,96, 2,16, 9,56, 1,31, 1,78, 2,69, 4,75 та 72,91 раза відповідно.

Вміст Cu також збільшується у тварин із Кривого Рогу. У самців у кишечнику, шлунку, кістковій та м’язовій тканинах, шкірних покривах, легенях, серці, гонадах і селезінці відповідно у 8,85, 11,51, 10,51, 11,51, 1,27, 2,06, 3,14, 1,37, 6,95, 45,73 і 18,38 раза. У самок – у шкірних покривах, легенях і селезінці відповідно в 1,21, 1,72 і 10,97 раза. Зниження вмісту Cu у самок у кишечнику, шлунку, нирках і серці. У печінці показники ідентичні з показниками тварин із біотопів ДОПЗ.

У тварин із забруднених біогеоценозів відбувається підвищення також вмісту Zn. У самців у кишечнику, шлунку, нирках, печінці, м’язовій тканині, шкірних покривах, легенях, серці, гонадах і селезінці відповідно у 2,01, 2,30, 2,50, 3,87, 2,00, 1,01, 1,32, 6,41, 30,99 і 5,02 раза, а в самок – у кишечнику, нирках, кістковій тканині, шкірних покривах, легенях, серці та селезінці відповідно у 1,28, 1,27, 1,34, 1,84, 6,75, 1,44 та 16,67 раза порівняно з показниками тварин із біотопів ДОПЗ.

Проведені дослідження установили збільшений вміст ессенціальних мікроелементів в організмі тварин, що мешкають в умовах видобутку та переробки залізної руди в районі м. Кривий Ріг. Ця тенденція – наслідок значного забруднення навколишнього середовища важкими металами, що розсіюються в атмосфері. Це стосується як заліза, так і інших супутніх промисловому виробництву елементів. Унаслідок цього відбувається їх значніше проникнення в організм із наступною концентрацією. У цілому значніші показники досліджених мікроелементів відзначені в гонадах і селезінці, як органах-концентраторах.

НАЗЕМНА АКТИВНІСТЬ ПІДЗЕМНОГО ГРИЗУНА

М. Коробченко

OVER-GROUND ACTIVITY OF UNDERGROUND RODENT

M. Korobchenko

Сліпаки (Spalax) представляють унікальну життєву форму підземних землериїв. Їхній життєвий цикл відбувається у межах підземного екотопу, але часті реєстрації сліпаків на поверхні вказують на значну роль наземної активності у життєдіяльності цих гризунів, зокрема при дисперсії молодняку та взаємодіях статей. Високий рівень адаптації сліпаків до підземного життя робить їх надзвичайно уразливими на поверхні, проте попередні дані вказують на важливість такої активності, що і стало предметом цього дослідження.

Об’єктом дослідження обрано Spalax microphthalmus. Реєстрації наземної активності загалом є випадковими подіями, тому для накопичення достатньої для аналізу суми спостережень використано інтерв’ювання колег. Загалом використано три основні групи даних: прямі спостереження активних тварин на поверхні ґрунту, знахідки загиблих тварин на автошляхах, знахідки залишків тварин (переважно кістковий матеріал) в кормових столиках хижих ссавців і птахів. Загалом накопичено 155 записів про спостереження поверхневої активності сліпаків, які проаналізовано подекадно (дані за 1982–2009 роки, абсолютну більшість даних зібрано протягом 2007–2009 рр.). Проведено аналіз причин і особливостей поверхневої активності та її значення у біології та екології сліпаків різних вікових груп, співвідношення її зі змінами температури середовища (за даними Гідрометцентру).

Загальний огляд даних свідчить про наявність 20-декадного (із 36) періоду надземної активності – з ІІІ декади березня (9 декада) по І декаду жовтня (28 декада). Її початок збігається з переходом багаторічних температур через 0°С. Період активності неперервний, із виразним піком у І декаді червня (на червень випадає 33 % усіх записів). Загалом крива наземної активності сліпаків є одновершинною і має виразну асиметрію. Остання формується за рахунок швидкого наростання весняної активності (7 декад активності до піку) і розтягання пізньолітньої активності сліпаків (12 декад після піку). Наземна активність – критична для сліпаків: 10,3 % (n = 16) відмічених в базі даних реєстрацій наземної активності закінчується під колесами авто, ще 15,5 % (n = 24) – у кігтях хижаків (канюки, орли, лиси, пси), проте такі вимушені втрати популяції є, очевидно, допустимими, вони компенсуються відновленням просторової структури популяції після зимової депресії та переходу молодих особин до самостійного життя.

Розглянуто чотири аспекти наземної активності (сезонність, вікові особливості, заселення нових ділянок і прес хижаків), а також гіпотези щодо поверхневої активності (репродукція, зміна ділянок, розселення молодих).

Вікостатеві особливості. Парні зустрічі (обох статей) відмічені лише двічі – у 10 і 17 декадах, натомість «непарні» зустрічі відмічені у всі періоди наземної активності (9–28 декади). Аналіз розподілу вікових груп (вік відомо у 37 записах, без урахування решток сліпаків біля нір і гнізд хижаків, аналізованих далі окремо) показав виразну приуроченість активності молоді до загального піку наземної активності сліпаків. Це свідчить про те, що пік активності формується переважно молодими. У молодих тварин наземна активність випадає на 13–20 декади та триває 7 декад (середнє 16,9, CV = 11,7 %). Натомість, у дорослих сліпаків наземна активність відмічена з 10 по 27 декаду (18 декад, середнє 17,1, CV = 24,2 %). Ці дані засвідчують провідну роль наземної активності у розселенні молоді й у той самий час показують, що така активність більш постійна у дорослих сліпаків. Порівняння частоти зустрічей молодих і дорослих сліпаків у різні місяці року (за показником приуроченості) показало високу приуроченість зустрічей молодих до травня–липня (F_ij > 0) з піком у червні (F_ij = 0,3); у дорослих наземна активність більш постійна.

Поселення на нових ділянках. Очевидно, що пік наземної активності сліпаків збігається з періодом розселення молоді, проте може бути також пов’язаний із переселенням дорослих на нові ділянки. Для цього протягом 2007–2009 рр. проаналізовано новостворені поселення сліпаків на 10 ділянках (на перелогах і ланах під паром, а також озимини), які активно заселяються сліпаками у ранньо-весняний період і завдяки відсутності старих пориїв є зручними для аналізу темпів розростання поселень. В усіх випадках навесні розселення відбувається з післязимових популяційних «ядер», розташованих на цілинних ділянках (вершини ярів, пасовища, придорожні смуги), які ізольовані одна від одної проміжками не менше 1–4 км. Розселення з таких ділянок часто починається у формі прямолінійних ходів (аналіз за викидами), проте з виразними серіями по 5–12 сліпаковин, як правило розділених проміжками 20–50 м (і більше). Ці проміжки сліпаки очевидно долають по поверхні, оскільки ніяких ознак рийної діяльності чи наявності старих підземних ходів на таких ділянках не виявлено.

Очевидно що така модель поведінки особливо характерна в умовах фрагментованих біотопів, як при природній гетерогенності ландшафту, так і антропогенній фрагментації території. Можна виділити щонайменше чотири різних сегменти поселень сліпака, які формуються внаслідок розселення: 1) ділянки зимівельних скупчень, 2) транзитні лінійні групи викидів, 3) транзитні хаотичні (пошукові групи викидів), 4) нові стабільні поселення. Перший і останній сегменти можна віднести до місцезнаходжень зі сприятливими кормовими та захисними властивостями біотопів, тоді як два проміжні сегменти пов’язані з пошуком таких біотопів, при цьому другий сегмент, як правило, пов’язаний зі стрічковими біотопами, а третій – із біотопами, які сприймаються тваринами як сприятливі для рийної активності, проте бідні на кормові рослини. Власне на третьому сегменті можна спостерігати хаотичні пошуки сліпаком «кормових плям» і формування нових щільних груп пориїв.

Поведінка молодих дещо відрізняється. Перехід їх до самостійного життя та зростання наземної активності в 13–20 декадах починається з формування серій «ювенільних» викидів поруч із великими викидами дорослих сліпаків. Такі серії викидів (доволі добре відмінні за своїми розмірами) поступово віддаляються від поселень дорослих, і вже в середині червня починають формуватися самостійні поселення молодих особин. Такі новостворені поселення виникають хаотично, часто в нетипових для сліпаків стаціях (лісосмуги, байрачні ліси, виходи крейди тощо). Молоді сліпаки, долаючи складні для риття ділянки по поверхні, з’являються в дуже різних місцях (у тому числі байрачних лісах), проте до 20 декади (середина липня) поселення стабілізуються, й у цей час поселення розміщені найрівномірніше порівняно з просторовою структурою поселень навесні.

Сліпаки як жертви хижаків. Постійну поверхневу активність сліпаків підтверджує часта реєстрація їх у ролі жертв хижаків. Проаналізовано всі доступні дані щодо сліпаків у якості жертв і краніологічний матеріал із кормових проб: а) Larus cachinnans – 9 екз. із кормових проб із колонії на Станично-Луганському рибгоспі, 2004–2006 рр. (34,6 % від усіх ссавців (Атамась, Товпинець, 2006)); б) Buteo rufinus – 11 екз. у кормових рештках із Широколанівського р-ну Миколаївщини (leg. К. Редінов, 2007 р.); в) Aquila heliaca – 7 екз. у кормових рештках під гніздом (leg. Д. Пилипенко, 2007 р.); г) Bubo bubo – 17 екз. із пелеток і 6 екз. із навкологніздових решток (Ветров, Кондратенко, 2006); д) Vulpes vulpes – 9 екз. поблизу жилих нір (leg. С. Заїка, Г. Гузь, 2008–2009 рр.). Частина цих матеріалів проаналізована на відповідність віковим групам сліпаків. Більшість зразків належить молодим сліпакам: кондилярна довжина мандибули у них складала L_mand = 28–36 мм (мода 32 мм), тоді як у дорослих сліпаків (за даними (Топачевський, 1969)) межі цього виміру складають 33–40 мм.

Для аналізу співвідношення вікових груп сліпаків у живленні хижаків, кістковий матеріал із харчових решток хижаків (орел-могильник, канюк степовий, лисиця) порівняно з вибіркою особин із відомим віком, зареєстрованих на поверхні. За сумою всіх даних на поверхні зареєстровано 22 дорослих і 9 молодих, у поїдях хижаків – 10 дорослих і 11 молодих. Усе це вказує на високу вибірковість хижаків і невипадково (p < 0,1) високу частку молодих серед жертв. Можна припустити, що період вигодовування молоді у хижаків узгоджений із періодом наземної активності молодих сліпаків як найдоступніших жертв.

РИЙНА АКТИВНІСТЬ ССАВЦІВ У ПРИРОДНИХ І АНТРОПОГЕННО ЗМІНЕНИХ ЕКОСИСТЕМАХ ВЕРХІВ’Я БАСЕЙНУ ДНІСТРА

Т. М. Куцериб

Львівський національний університет ім. Івана Франка, Львів, Україна

FOSSORIAL ACTIVITY OF MAMMALS IN NATURAL

T. M. Kutheryb

Тварини знаходяться в неперервній динаміці, включаючи поширення кормів чи репродуктивні переміщення, сезонні міграції, зміну меж ареалів, інвазії тощо. Все це триває у просторі та часі й закономірно веде до історичних змін фауни, а відтак – і ландшафтів. Зважаючи на це, особливої уваги заслуговують рийні ссавці та їхня активність. Вплив рийних ссавців на території верхів’я Дністра повною мірою не досліджений, наслідки їх діяльності широко не аналізували. Дотепер лише у загальних рисах встановлені закономірності їх географічного (зокрема, вертикального) поширення. Під час вивчення ґрунтотвірних процесів на особливу увагу серед ссавців заслуговував кріт (Talpa europaea L.) – тварина, яка значну частину життя проводить у товщі ґрунту, риє нори, живиться, розмножується і вмирає. Сьогодні недостатньо повно вивчена не лише рийна активність крота, а і його популяційна організація. Наслідки активності T. europaea в біогеоценозах можна розділити на три групи: механічні (риття нір, викидання землі на поверхню ґрунту, руйнування дерену та кореневих систем рослин), хімічні (збагачення ґрунту продуктами обміну) та біологічні (поїдання личинок комах, дощових червів тощо). Мета наших досліджень – оцінити механічну активність T. europaea в різних біогеоценозах. Основна частина території досліджень знаходиться в межах двох фізико-географічних районів: Старосамбірського та Турківського Львівської області (Куцериб, 2004). Основні методи дослідження: польовий – вивчення умов мешкання, біотопного розподілу, географічного поширення, чисельності тварин; камеральний – опрацювання зібраних матеріалів, опрацювання літературних джерел. Збір матеріалів проводили у 2002–2009 рр. Досліджували найхарактерніші для даного регіону біотопи: різноманітні типи лісових масивів (молодий, старий ліси), різнотравно-злакові луки, орні землі, сіножаті та пасовища, пришляхові та призалізничні лісосмуги, фруктові сади, прибережні ділянки, масиви індивідуальної забудови в населених пунктах (Куцериб, 2004).

Кріт європейський – один із найчисленніших представників теріофауни даного регіону, населяє переважно суходольні різнотравно-злакові луки й агроценози. Найбільша кількість особин і рийна активність T. europaea зареєстрована на сіножатях, найменша – на орних землях. Ця різниця пов’язана з чинником турбування, обробкою сільськогосподарських культур (Куцериб, 2004).

Розглянемо обсяги викидів T. europaea L. у вересні–листопаді 2005 р. та пориї Sus scrofa L., зроблені в цей же період, порівняємо їх між собою. Кількість свіжих пориїв значно менша ніж кількість кротовин. Так, на 1 га площі кількість свіжих однорічних пориїв кабана у молодому лісі становить 15, діаметром приблизно 20 м, глибиною 10 см, загальною площею пориїв 20 м², а свіжих кротовин у молодому лісі – 125 з середньою висотою викиду 28 см, діаметром 10,5 см (це за площею у вісім разів більше порівняно з пориями дикого кабана). Із цього можна зробити висновок, що рийна активність T. europaea L. та S. scrofa L. протягом цього періоду є досить значною, однак більшою та активнішою в усіх біогеоценозах є діяльність T. europaea L. Можливо, дещо нижча активність S. scrofa L. пов’язана з фактором турбування (Куцериб, 2007). Найбільше пориїв S. scrofa L. на пасовищах (15–86), а найменше – на сіножатях (3–10 пориїв/га). Спостерігаючи за рийною активністю S. scrofa L. на пасовищах протягом десяти днів вересня 2007 року, ми зареєстрували досить великі пошкодження ґрунту. Очевидно, це – наслідок того, що в ці дні спостерігались проливні дощі, які зумовили підняття рівня ґрунтових вод і збільшення чисельності дощових червів у верхніх шарах ґрунту (Куцериб, 2007).

Із літератури відомо, що ссавці-ґрунториї спричиняють вертикальний перерозподіл мікро- та мікроелементів, що сприяє поліпшенню трофічних умов для автотрофів і впливає на формування всієї біоти. Фізико-хімічний аналіз викидів показав, що на пробній площі „пасовища” рН ґрунту майже не змінюється. Величина рН коливається від 4,5 у непорушеному ґрунті (контроль) до 4,0 – у одноденному викиді. В однорічному та старому викидах фактично ця величина не змінюється (рН становить 4,8–4,90). Вміст рухомого фосфору в непорушеному ґрунті (контроль) становить 216 мг/кг, в одноденному викиді – 50 мг/кг, в однорічному – 50 мг/кг, а у старому викиді (4 роки) – 72 мг/кг. Ґрунт виноситься кротами з глибини 20 см, де вміст фосфору низький. Що стосується вмісту калію в непорушеному ґрунті (контроль) то його кількість дорівнює 113 мг/кг, в одноденному – 57 мг/кг, в однорічному – 144 мг/кг, а у старому – 188 мг/кг. Вміст азоту в непорушеному ґрунті (контроль) дорівнює 126,0 мг/кг, в одноденному – 126,0 мг/кг, в однорічному – 131,6 мг/кг і в старому – 123,2 мг/кг (Куцериб, 2008).

Гідролітична кислотність у непопушеному ґрунті (контроль) становить – 1,34 мг/екв., в одноденному викиді – 1,98 мг/екв., в однорічному – 1,43 мг/екв., а у старому викиді (4 роки) – 1,18 мг/екв. Вміст гумусу в ґрунтах такий: у непопушеному ґрунті (контроль) – 2,48 %, в одноденному викиді – 1,85 %, в однорічному – 1,84 %, у старому викиді (4 роки) – 1,98 %. Сума вбірних основ у непопушеному ґрунті (контроль) дорівнює – 16,2 мг/екв., в одноденному викиді – 16,0 мг/екв., в однорічному – 16,7 мг/екв., у старому викиді (4 роки) – 20,0 мг/екв. (Куцериб 2009). Зі старінням викиду відбувається наближення процентного вмісту гумусу в ньому до верхнього шару (0–5 см) непорушеного ґрунту. Отже, в результаті механічної роботи ссавців-ґрунториїв відбувається переміщення збагаченого гумусом ґрунту в нижні шари.

Виходячи із отриманих даних можна зробити висновок, що кріт європейський в екосистемах Верхньодністровських Бескид, як і в інших регіонах, спричиняє вертикальний перерозподіл хімічних елементів, що сприяє підвищенню родючості ґрунтів. Матеріал, винесений ґрунториями на поверхню, створює новий профіль рельєфу ґрунту та змінює більшість його фізичних і хімічних властивостей.

УДК 599.742.2

АГРОЛАНДШАФТЫ КАК ИСТОЧНИК КОРМОВЫХ РЕСУРСОВ

М. А. Ларионова, С. Ф. Стреляный

AGROLANDSCAPE AS SOURCE

M. A. Larionova, C. F. Strelianyi

Известно, что в настоящее время агроландшафты, включающие овсяные поля, играют боль­шую роль в питании бурого медведя на востоке Европейской части России. В течение ряда лет нами проводились экспериментальные наблюдения особенностей кормового поведения медведя на искусственно созданных овсяных полях в подзоне южной тайги (Кировская область, научно-опытное охотничье хозяйство (НООХ) ВНИИОЗ). Ежегодно (с 2000 по 2008 гг.) с 25 мая по 12 июня 15–24 поля площадью 0,6–2,2 га каждое засевалось овсяно-гороховой, овсяно-пшеничной смесью и чистым овсом. Наблюдения проводились с первой декады августа и до ухода полей под снег в конце октября – начале ноября. Предварительные наблюдения позволили выявить ряд существенных особенностей поведения медведя как на кормовой площадке, так и на отдельном поле.

Каждый медведь имеет несколько кормовых площадок в пределах одного поля, а иногда и на смежных полях. Если зверя не беспокоить, то вначале он выходит на одну и ту же кормовую площадку в продолжение нескольких дней подряд, а затем появляются переходы в пределах поля и новые кормовые площадки. Питаясь на овсяном поле, медведь, как правило, обходит за ночь все свои кормовые площадки. Освоившийся на поле медведь через неделю после начала поедания овса уже широко ходит по полю, отыскивая на нем участки с лучшей урожайностью, предпочитая овес в переходной фазе молочно-восковой – восковой спелости. Зрелый овес лучше поедается медведем в увлажненном состоянии (во время дождя, снега).

На полях вблизи населенных пунктов поведение медведя принципиально не меняется, но зверь ведет себя более осторожно, кормится по краю поля, чаще переходит с одной кормовой площадки на другую. На самой кормовой площадке, определяемой границами смятого медведем овса, весьма различно соотношение съеденного и оставшегося на смятых стеблях зерна.

Преследование медведя на потравах овса выработало у него реакцию избегания открытых пространств, которая четко проявляется уже в возрасте 5–6 месяцев. Эта реакция отмечается у медведей разного пола и возраста, характерна для вида в подзоне южной тайги, оказывает влияние на поведение зверя и определяет степень доступности для него как открытых полей, так и конкретных участков каждого поля. В этой связи мы проводили наблюдения на разных полях, стараясь охватить все многообразие условий, способных повлиять на поведение отдельных особей или групп (в случае их образования). В среднем на исследуемой территории в нажировочный период обитает 66 медведей, среднегодовая добыча составляет 3,7 особи, это преимущественно взрослые самцы (табл. 1, 2). Продукция добытых животных (черепа, шкуры) получает высокие трофейные оценки, в том числе золотые медали. Масса туш колеблется от 69 до 284 кг.

На некоторые поля одновременно выходило до 6 особей (самки с медвежатами и одиночки). Но во время кормежки животные не подходили друг к другу ближе, чем на 35–40 м.

Как показывают приведенные в таблицах 1 и 2 данные, в годы, следующие за урожайными по дикоросам (2003, 2006), в Кировской области отмечается повышение численности медведя. На территории НООХ данной закономерности проследить не удалось, что может быть связано как с относительно небольшим размером выборки, так и с тем, что основным нажировочным кормом является все же овес. Но в неурожайные на ягоды годы практически у всех добытых медведей в желудках были обнаружены зерна овса (до 3 и более кг). Массу зерна овса в желудке добытого зверя нельзя считать абсолютным показателем по массе, так как звери отстреливаются в подходящих для охоты ситуациях, вне зависимости от периода и продолжительности поедания овса. Расчеты исследователей показывают, что один медведь в среднем за один час спокойного кормления съедает до 5–6 кг зерна овса. Обычно эта цифра бывает несколько меньшей (4,5–5,0 кг), так как кормовая активность зверя значительно тормозится ориентировочной и ориентировочно-исследовательской реакциями (осматривание, прислушивание и т. п.). Медведем за год потребляется (в чистом виде) около 150 кг зерна.

Таблица 2. Содержимое желудков добытых медведей (масса, г и состав) за ряд лет

№	2003 г.	2004 г.	2005 г.	2006 г.	2007 г.	2008 г.
1	пустой	1640 / овес с ед. ягодами черники	2740 / овес, шерсть лося	1840 / овес	пустой	780 / овес
2	760 / овес с ед. ягодами брусники	920 / овес	1790 / овес	3120 / овес с ед. ягодами брусники, шерсть лося	1500 / овес	1100 / шерсть лося, овес
3	3020 / мясо и шерсть лося	2320 / овес	… / овес	–	–	… / слизь
4	–	… / овес	–	–	–	2250 / овес с ед. ягодами черники
5	–	–	–	–	–	1380 / овес, щетина кабана
6	–	–	–	–	–	3250 / овес