Zoocenosis-2009 V международная научная конференция биоразнообразие

Assessments of relative abundance of species, which are the victims of the Longeared Owl, were calculated for each investigated locality. So, most numbered species of small mammals among owl’s victims are 4 rodent ones, which prevail in all the samples: Microtus levis (47 % of remains), Mus musculus (20 %), Cricetulus migratorius (12 %), Mus spicilegus (6 %). There are some peculiarities of small mammal communities in 3 investigated localities.

Locality “Khomutovsky steppe”. The contents of about 450 pellets were analyzed, and 565 specimens of 9 species were extracted (species are listed in order of their frequency decrease): Mus musculus (157 sp.), Cricetulus migratorius (128), Microtus levis (90), Mus spicilegus (84), Sylvaemus arianus (48), S. uralensis (26), S. sylvaticus (17), Micromys minutus (12), Crocidura suaveolens (3). In this locality, the dominant group among small mammal community compose genus Mus (both species), C. migratorius, and M. levis. In codominant group there are two genus: Sylvaemus and Micromys. Among accident preys there is shrew Crocidura suaveolens.

Locality “Rozkishne”. The contents of about 40 pellets were analyzed, and 84 specimens of 6 small mammal species were identified: M. levis (44), M. musculus (22), C. migratorius (8), S. uralensis (8), S. sylvaticus (1), C. suaveolens (1). Two species prevail among owl’s preys here, Microtus levis and Mus musculus. The second position occupied by pygmy mouse Micromys minutus and gray hamster Cricetulus migratorius. Two species are accident preys, wood mouse Sylvaemus sylvaticus (s. str.) and shrew Crocidura suaveolens.

Locality “Ivanivka”. The contents of about 100 pellets were analyzed, and 237 specimens of 11 small mammal species were extracted: M. levis (174), M. musculus (15), S. uralensis (14), C. migratorius (10), Lagurus lagurus (5), S. sylvaticus (5), M. minutus (4), M. spicilegus (4), Myodes glareolus (3), C. suaveolens (2), Sorex minutus (1). Microtus levis is an absolute dominant in this locality. Codominant group in this sample consist of two species, C. migratorius and S. uralensis. Just like in the other samples, the shrews (2 species) are presented by single specimens. It should be pointed that this community includes three new species did not recorded in other studied localities, namely steppe lemming (Lagurus lagurus), pygmy shrew (Sorex minutus) and bank vole (Myodes glareolus).

Among Asio otus victims only one ecomorphological group prevails in each locality. So, victims of herbivorous level (consumer 1st level in food chain) prevail in all the sites. Herbivores sits the first position in the Luhansk and Ivanivka sites (north of studied region). In “Khomutovsky steppe” (south of region), the seed-feeders had prevail. In all the studied localities, insectivores (i.e. consumers of 2nd level) demonstrate very low relative abundance, not more than 1,5 % in owl’s feeding. Peculiarities of these ecomorphological groups of small mammals are the next.

Insectivores. Shrews (Soricidae) in the Longeared Owl diet did not take an important role; they occur rarely, but regularly. Among them, Crocidura suaveolens is relatively common victim identified in all samples, whereas the shrews (Sorex) were registered just in the locality “Ivanivka”. Therefore, shrews are the accidental preys.

Herbivores. Among owl’s preys, three species has belong to the herbivore group (all of them are from family Arvicolidae): Southern Vole (Microtus levis), Bank Vole (Myodes glareolus), and Steppe Lemming (Lagurus lagurus). Former species is absolute dominant with frequency in pellets varied from 15 to 50 % depending on its number in nature. In contrary, two other species (Steppe Lemming and Bank Vole) are very rare, and just few single registrations in “Ivanivka” locality were recorded.

Seed-feeders. There are 3 small mammal taxa among this ecological group: wood mice (Sylvaemus), common mouse (Mus) and gray hamster (Cricetulus). Wood mice are presented in studied samples by three species, and their portion reaches 10–15 % of prays. Mice (Mus musculus and M. spicilegus) compose more than 25 % of total sample, and they can substitute another important prey, namely Microtus levis, in the years of its low abundance in the Luhansk province, in Donetsk’s steppes M. levis is always dominates. Domination of seed-feeders as well as visible absence of another ecogroups of small mammals in owl feeding in “Khomutovsky steppe” can testify to considerable violation of environment in this natural reserve and can indicate the loss of steppe biomes in a fact.

The analysis of Asio otus feeding selectivity is provided by the way of comparison of obtained data with results of direct census of small mammals using traps. In this purpose, data on small mammal trapping in Luhansk province (database of Luhansk provincial SES) during 2006–2008 was concern, and the comparison of abundance of various systematic and ecologic groups in traps and owl pellets was carried out. For the correct comparisons, the series of pellets for analysis was taken from the same localities as data traps occur came from (see next Table).

It is arranged that the most small mammal species from the set of potential owl’s preys have a significantly different frequency of their occurring in traps and in owl pellets. Obtained data demonstrate that the basis of Asio otus diet consist of species of open habitats: M. levis, M. musculus, and C. migratorius. At the same time, some very abundant species (wood mice and bank voles) have a small part in owl’s diet in spite of their high portion in community according to the direct census by traps; frequency of each of them in pellets is never more than 10 %.

So, obtained results demonstrate possibility to use such data to analyzed both pattern of victim communities and predator’s feeding selectivity.

УДК 599.323.45

ФОРИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ МИШАКА ЖОВТОГОРЛОГО

Г. Ю. Зайцева

TRANSFER OF SEEDS BY THE YELLOW-NECKED MOUSE

G. Y. Zaitseva

У трофічному раціоні мишака жовтогорлого (Sylvaemus tauricus Pallas, 1811), як типового насіннєїда, насіння та плоди дерев і чагарників відіграють істотну роль. Вони становлять близько 2/3 кормів, у той час як інші компоненти раціону є додатковими (Пивоварова, 1956; Башенинаи др., 1961; Skuratowicz, 1961; Аверини др., 1962; Сокур, 1963; Межжерин, Михалевич, 1983; Дулицкий, 2001). Між S. tauricus і деревними видами, що постачають його насінням і плодами, виникає прямий трофічний зв’язок. Часто він супроводжується топічним зв’язком, оскільки S. tauricus є факультативним дендрофілом. Також супутнім до цього трофічного зв’язку є форичний зв’язок. Прямий форичний зв’язок між двома популяціями виникає в тому випадку, коли міграція особин однієї з них (вид, якого переносять) закономірно здійснюється за допомогою особин іншої (вид, який переносить) (Беклемишев, 1961).

Для того щоб пережити несприятливі умови взимку S. tauricus створює кормові запаси у схованках (Мігулін, 1938; Лихачев, 1955; Турянин, 1956; Татаринов, 1956, 1973; Колосов, 1960; Башенина и др., 1961; Аверини др., 1962; Лихачев, 1962; Рудишин, 1962; Сокур, 1963; Лозан, 1970; Дулицкий, 2001). Очевидно, що всі запаси він протягом зими не з’їдає. Певна частка насіння є погризеною, але інша частина запасів залишається цілою. Тому навесні не спожите насіння починає проростати (Лихачев, 1955, 1962; Беклемишев, 1961; Лозан, 1970). Створення S. tauricus кормових схованок сприяє поширенню насіння дерев і цей гризун виконує важливу форичну функцію.

Протягом досліджень дрібних гризунів, зокрема, лісових мишаків Sylvaemus sp., створення ними кормових схованок завжди розцінювалося науковцями як шкідлива діяльність. Важливий біоценотичний, а саме – форичний, аспект цього питання ніколи не висвітлювався. Метою нашої роботи є аналіз форичної активності S. tauricus у лісових екосистемах.

Протягом 2005–2008 рр. здійснювали перевірку штучних гніздівель типу «гніздові будки». У Кам’янецькому Придністров’ї (Хмельницька обл.) було дві стаціонарні ділянки: у заказниках «Панівецька дача» і «Совий яр» (територія НПП «Подільські Товтри»). У Чернігів­ському Поліссі (Чернігівська обл.) стаціонарна ділянка була розміщена на території РЛП «Міжрічинський».

Перші знахідки особин і гнізд S. tauricus у гніздових будках на території Кам’янецького Придністров’я були восени 2005 р. Раніше цей дендрофіл у штучних гніздівлях не траплявся, хоча дослідження проводили ще з 1991 р. (Матвеев, 1994; Зайцева, Придеткевич, 2008). Знахідки S. tauricus у гніздових будках на території Чернігівського Полісся були вже у перший рік досліджень (восени 2008 р.).

Поряд із наявністю гнізд й особин S. tauricus у гніздових будках також відзначали сліди життєдіяльності цих гризунів, зокрема, залишки кормового раціону. Безпосередні спостереження кормових решток доповнили наприкінці року результатами детального аналізу гніздобудівного матеріалу S. tauricus, оскільки залишки насіння часто були використані під час побудови гнізд.

У рештках кормового раціону у гніздах S. tauricus виявлено такі корми: насіння дуба (жолуді), граба (грабові горішки), ліщини (ліщинові горішки) та клена (кленові летючки). Більшість цих кормових знахідок зареєстрована восени, оскільки для цього дендрофіла характерна сезонна зміна кормів. Навесні основу трофічного раціону S. tauricus становлять вегетативні зелені частини рослин, улітку – насіння, плоди, ягоди, а також комахи. А восени основна пожива цього гризуна – дозріле насіння та плоди ліщини, бука, дуба, липи, клена, граба, ясена (Турянин, 1956; Татаринов, 1956, 1973; Башенина и др., 1961; Skuratowicz, 1961; Рудишин, 1962; Сокур, 1963; Дулицкий, 2001).

Варто зауважити, що поширення деяких вищезазначених деревних видів здійснюється значною мірою завдяки кормовим преференціям лісових тварин, зокрема, таких як гризуни. Тип насіння, яке пристосоване для такого поширення – досить великі плоди, які мають поживну приманку для ссавців: жолудь, ліщиновий горішок, грецький горіх, каштан. Важкі й позбавлені летючок, вони не мають іншого способу розповсюдження, крім зоохорії (Беклемишев, 1961; Пивоварова, 1956). Для таких дерев види-споживачі, якими часто є лісові гризуни, здійснюють важливу форичну функцію.

Окрім решток кормового раціону у гніздобудівному матеріалі S. tauricus у гніздових будках також відзначено кормові схованки. На території Чернігівського Полісся спостерігали п’ять схованок загальною кількістю 126 жолудів й одну невелику схованку горішків ліщини. На території Кам’янецького Придністров’я у гніздових будках кормових схованок S. tauricus не спостерігали. Водночас, у новому типі штучних гніздівель – гніздових тубках (Morris, Temple, 1998) зареєстрований запас жолудів. Гніздові тубки впроваджені у дослідження дендрофільних гризунів у 2006 р. і восени цього ж року в одній із тубок було відзначено кормову схованку S. tauricus, яка містила 68 жолудів. Ця кормова схованка – перша подібна знахідка у регіоні Кам’янецького Придністров’я.

Отже, S. tauricus активно використовує різні типи штучних гніздівель для створення кормових запасів, що підтверджує факти, зареєстровані в літературних джерелах (Лихачев, 1962). Кормові схованки жолудів постійно траплялися у 14–15 гніздових будках на стаціонарній ділянці під час досліджень у Росії (Лихачев, 1962). А в рік поганого врожаю дубу й ліщини в деяких гніздових будках у Литві знайдено кормові схованки насіння ясена (Juškaitis, 2002).

Кормові схованки S. tauricus, як правило, розміщені безпосередньо поблизу гнізда, яке влаштоване в норі, у дуплі або під корінням дерев (Мігулін, 1938; Башенинаи др., 1961; Лозан, 1970). У кормових схованках цих дендрофілів часто відзначають запаси жолудів, букових, ліщинових і грабових горішків, насіння липи, клена, ясена (Мігулін, 1938; Лихачев, 1955, 1962; Татаринов, 1956, 1973; Турянин, 1956; Колосов, 1960; Башенинаи др., 1961; Аверин и др., 1962; Рудишин, 1962; Сокур, 1963; Лозан, 1970; Дулицкий, 2001). Тобто, запасається насіння тих деревних порід, які мають важливе значення у раціоні S. tauricus.

У регіонах наших досліджень, а саме у зоні Лісостепу й Полісся, основну трофічну роль для цього гризуна відіграє насіння дуба, ліщини та граба, а додатковим є насіння липи, сосни, клена, берези, ясена, ільму, горіха (Татаринов, 1956, 1973; Турянин, 1956; Рудишин, 1962; Сокур, 1963). У кормових схованках і в рештках трофічного раціону S. tauricus найчастіше трапляються основні види кормів. У Чернігівському Поліссі в гніздових будках численні знахідки жолудів, горішки ліщини траплялися один раз. А в Кам’янецькому Придністров’ї зареєстровано 6 знахідок грабових горішків і 7 – жолудів, у той час як знахідок насіння клена тільки дві.

У результаті досліджень відзначаємо найбільшу кількість знахідок жолудів у рештках трофічного раціону й кормових схованках S. tauricus. Для цього дендрофіла жолуді становлять найбільшу енергетичну цінність. Після їх врожаю повсюди спостерігають найбільшу чисельність популяцій цього гризуна (Лихачев, 1962). Відзначається також кореляція просторового розміщення популяції S. tauricus і поширення та врожаю дуба, а також ліщини (Juškaitis, 2002).

Отже, біоценотичний зв’язок S. tauricus із такими лісотвірними породами, як дуб і граб, є багатогранним. Насіння зазначених деревних видів створює основу кормової бази цього дендрофіла, формуючи прямий трофічний зв’язок. Особини S. tauricus будують гнізда у дуплах цих порід дерев, формуючи прямий топічний зв’язок. Результати наших досліджень показали, що S. tauricus бере активну участь у розповсюдженні жолудів, а також насіння граба. Для цих деревних видів перенесення насіння істотно необхідне для поширення, що є виявом облігатної форезії. Отже, між S. tauricus і дубом і грабом існує прямий форичний зв’язок. Він досить сильний, у той час як з іншими породами дерев форичний зв’язок S. tauricus слабший. Це зумовлено, по-перше, кормовими преференціями цього дендрофіла. І, по-друге, структурою деревостанів на території України, де часто домінантами є дуб чи граб. Отже, у лісових екосистемах зазначений форичний зв’язок для S. tauricus не менш важливий, ніж супутні йому топічний і трофічний зв’язки.

УДК 599.32:591.41

СОСУДИСТОЕ РУСЛО ХВОСТА ОНДАТРЫ

И. П. Закревская, М. Ф. Ковтун

THE BLOODSTREAM OF MUSKRAT'S TAIL

I. P. Zakrevskaya, M. F. Kovtun

В терморегуляции организма высших позвоночных участвует несколько систем органов. Основные из них – поверхность тела (кожа и ее железы), респираторная, сосудистая, нервная системы. Роль хвоста в терморегуляции, особенно полуводных животных физиологами доказана однозначно (Johansen, 1962; Steen, 1965). В частности Йогансеном (1962) было установлено, что в условиях перегрева интенсивность кровотока по сосудам хвоста у ондатры увеличивается в 400 раз. За последние десятилетия в зарубежных изданиях вышло ряд работ по изучению сосудистых реакций в хвосте крысы на охлаждение и нагревание организма в целом и о роли нервных медиаторов в регуляции этих процессов (O’Leary et al., 1985; Owens, McAllen, 2000 и др.). Вместе с этим в цитированных работах ничего не сказано о сосудистом русле хвоста, о тех особенностях его морфологии, которые обеспечивают функцию терморегуляции и существенное увеличение объема крови проходящей через сосуды хвоста в условиях перегрева. Дальнейшее изучение литературы показало, что специальные морфологические исследования кровеносного русла хвоста полуводных грызунов не проводились. В учебниках и руководствах по анатомии животных представлены данные лишь о магистральных сосудах хвоста.

Основным объектом исследования послужила ондатра (Ondatra zibethica L., 1766). Для срав­нения исследовалось сосудистое русло хвоста и других полуводных грызунов: нутрия (Myocastor coypus Mollina, 1782), бобр обыкновенный (Castor fiber L., 1758), водяная полевка (Arvicola terrestris L., 1758), а также некоторые наземные млекопитающие с различной экологией и функцией хвоста.

Использовались общепринятые микро- и макроскопические методы исследований.

Обращает на себя внимание разделение магистральных сосудов хвоста ондатры и других полуводных грызунов на несколько параллельных стволов с многочисленными анастомозами между ними. Разделение происходит в проксимальной трети хвоста. По мнению В. П. Галанцева (1988) такая структура сосудов ведет к увеличению суммарного просвета кровеносного русла и является важным компенсаторным приспособлением для выравнивания кровяного давления в сосудах.

Кровоснабжение органов и тканей частично регулируется и углом отхождения сосудов, идущих к определенному органу от основного ствола. Считается, что острые углы отхождения сосудов и прямой их ход уменьшают потерю давления в местах отхождения этих сосудов (Туманов, 1974). В хвосте исследованных нами полуводных грызунов углы отхождения сосудов от магистральных стволов более острые (45–60°) по сравнению с аналогичными у наземных животных (60–90°).

Организация и функционирование кровеносного русла во многом определяется системой анастомозов между магистральными, магистральными и периферическими сосудами. В хвосте исследованных животных мы обнаружили большое количество различных анастомозов: между магистральными сосудами и стволами от них отходящими; между срединной хвостовой артерией, дорсальной и латеральными хвостовыми артериями; между глубокими и поверхностными ветвями сегментальных сосудов; между ветвями второго, третьего порядка. Это анастомозы между артериями или артерио-артериальные анастомозы. Между артериями и венами в хвосте полуводных грызунов обнаружена масса прямых артериовенозных анастомозов, которые осуществляются как между артериальными и венозными магистралями, так и их ветвями. Через прямые артериовенозные анастомозы кровь направляется в обход тех отделов сосудистой системы (капилляры, артериолы, венулы), в которых, как известно, сопротивление кровотоку повышенное и на преодоление которого расходуется большая часть работы сердечной мышцы. Мы отмечаем превалирование артериовенозных анастомозов в дистальной трети хвоста полуводных животных.

В хвосте исследованных животных обнаружены артериовенозные анастомозы гломусного типа. Впервые описал эти структуры и дал название Д. Арнольд (Arnold, 1865). Он обнаружил их у разных видов млекопитающих (собаки, кошки, выдры, белки обыкновенной, кролика, крысы) в дистальном отделе хвоста и назвал их „glomeruli caudales”.

Несколько позже эти структуры описали другие авторы (Hoyer, 1877; Grosser, 1901; Schumacher, 1908). О. Гросер рассматривал артерио-венозные анастомозы гломусного типа, как своего рода вентили, регулирующие давление крови, а также подчеркивал терморегулирующую роль этих анастомозов тем фактом, что они полностью отсутствуют у рептилий.