Методичні вказівки з латинської мови для студентів юридичного факультету

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

з латинської мови

для студентів юридичного факультету

cпеціальності «правознавство»

на засіданні кафедри

іноземних мов

протокол № 8 від 2.07.07

Луганськ 2007

УДК 811.124(076)

Наведені матеріали необхідні для вивчення курсу латинської мови студентами 1 курсу юридичного факультету. По кожній темі пропонується робота над теоретичним матеріалом та вправи по закріпленню нової лексики й граматики, крилатих висловів, вправи на переклад з української мови на латину та зворотній переклад, робота по встановленню походження українських термінів від відповідних латинських. Великого значення надається вивченню словотворення (суфікси, префікси), що є особливо важливим при вивченні сучасної термінології в правознавстві, історії, філософії. Практична частина містить тексти та крилаті вислови правознавчого напрямку, а також джерела римського права.

ВСТУП
Вивчення дисципліни “Латинська мова” є необхідним для багатьох спеціальностей гуманітарного профілю, оскільки має не лише практичну, але й теоретичну значимість.

Як база для нових європейських мов, латинська мова і зараз живе не лише у відомих кожній освіченій людині крилатих висловах, а й у величезному лексичному потенціалі різних сфер науки; не лише у історичних та міфологічних текстах, але й у самій історії, літературі та культурі. Значення ж латини для правознавчої науки (крилаті вислови, юридична термінологія, процесуальні терміни та ін.) і на сьогодні залишається беззаперечним.

Методичні вказівки складаються з тем, які охоплюють основні граматичні розділи курсу латинської мови та спрямовані на засвоєння фонетичного, лексичного й граматичного матеріалу.

Кожен розділ складається із стислого викладу теоретичного матеріалу та різноманітних вправ на закріплення як лексичного, так і граматичного матеріалу.

Значна увага надається роботі по словотворенню, що є актуальним для вивчення правознавчих, історичних та інших термінів та сприяє закріпленню знань лексики у практиці сучасних мов.

Латинський алфавіт склався на основі грецького, але був перейнятий через етрусків. Він складається із 24 літер – 6 голосних та 18 приголосних.

У латинській мові 6 голосних: а, е, i, о, u, у.

Звуки а, е, о, u вимовляються відповідно українським а, е,о, у: árа (ара) — вівтар; ócto (окто) — вісім; béne (бене) — добре;

i, у соответствуют українському і;

i вимовляється як українське і: imperátor (імператор), перед голосним — як нескладове й: Gáius (Гайус), maiéstas (майєстас);

у вживається в словах грецького походження в середині слова. На початку слова у не уживається: sýndicus (сіндікус) — повірений.

У XVI ст. для позначення нескладового й була введена буква j (йота). У юридичних термінах класичної епохи ця буква не вживалася, тому в посібнику вона відсутня.

Разом з простими голосними в латинській мові є дифтонги (сполучення двох голосних, що становлять один склад):

аu - вимовляється як українське ау: aurum (áурум) — золото, causa (кáуза) — причина;

еu - вимовляється як українське еу: neuter (нéутер) — ні той, ні інший;

ае, ое - відповідають вимові українського е: saepe (сéпе) — часто; praemium (прéміум) — нагорода; роеnа (пéна) — покарання; aetas (éтас) — вік.

Якщо в сполученнях ае, ое кожен звук вимовляється окремо, над другим компонентом стоїть горизонтальна риска або дві крапки: аër (áер) — повітря; coëmptio (коéмпціо) — коемпція (форма шлюбу).

Більшість приголосних вимовляються як відповідні ним звуки в українській мові:

1) с = (ц) перед голосними е, i, у та перед дифтонгами ае, ое, eu: cíto (ціто) - швидко, соеnа (цéна) — обід, Cícero (Ціцеро) — Ціцерон, Caesar (Цéзар) - Цезар, сеu (цеу) — подібно;

2) с = (к) – перед голосними а, о, u, дифтонгом аu, а також перед всіма приголосними та в кінці слова: crédo (кредо) – я вірю, fac (фак) - роби, cáput (капут) - голова, cognómen (когномен) – родинне ім`я.

h - вимовляється з придиханням як українське г у слові «гай» або порівняй з німецьким haben: hómo (гомо) — людина, hónor (гонор) - честь, почесть; hóra (гора) - час, hásta (гаста) - спис, húmus (гумус) - грунт, cohéres (когерес) - співспадкоємець, Herénnius (Гереніус) - Геренній, honorárius (гонораріус) - поважний;

к - в більшості випадків була витиснена буквою с і збереглася лише в деяких словах: Kaléndae (Калєнде) — Календи (перше число місяця), Kaeso (Кéзо) — Кезон (власне ім'я);

1 - вимовляється м'яко, як українське ль: tabellárius (табеляріус) — посланець, lábor (лябор) — праця, ánimal (анімаль) — тварина, clássis (клясіс) — клас, флот;

s - в класичній латині завжди вимовлялася як с, пізніше в позиції між голосними стала вимовлятися як з: res (рес) — річ, cása (каза) — хатина, cásus (казус) — випадок, але в словах грецького походження зберігається вимова с: philósophus (фильoсофус) — філософ;

ss – подвійна с ніколи не озвончується: compromíssum (компроміссум) - компроміс, pássus (пассус) – крок.

q - вживається тільки у сполученні з u. Сполучення qu вимовляється як кв: áqua (аква) - вода, quíntus (квінтус) — п'ятий;

х - означає подвійний звук і вимовляється як кс: pax (пакc) - мир, códex (кодекс) - кодекс, crux (крукс) - хрест. У позиції між голосними в середині слова часто вимовляється дзвінко як «кз»: exémplar (екземпляр) - екземпляр, але: nóха (нокса) — шкода, máximus (максімуc) — найбільший.

У латинській мові зустрічаються також буквосполучення:

Сполучення з придиховим h зустрічаються в словах грецького походження:

між двома голосними: ré-us (pе-ус) — відповідач;

між голосним (або дифтонгом) і приголосним: cú-ra (ку-ра) — турбота, ló-cus (льо-кус) — місце, сáu-ро (кау-по) — шинкар;

перед сполученням німого b, р, с, g, d, t з плавним l, r (muta cum liquida): fá-bri (фа-брі) — ремісники, tém-plum (тем-плюм) — храм;

між двома приголосними: fúr-tum (фур-тум) — крадіжка, ín-co-la (ін-ко-ля) — житель;

у групі з трьох приголосних — перед останнім (окрім поєднань німого з плавним): sánctus (санк-тус) — священний, але: doc-trí-na (док-трі-на) — наука;

префікси завжди відділяються: ab-súrdus (аб-сурдус) — безглуздий; de- pósitum (де-позітум) — зберігання; re-céptum (ре-цептум) — прийняте зобов'язання.
ДОВГОТА ТА КОРОТКІСТЬ СКЛАДУ
Склади в латинській мові бувають або довгими, або короткими. Довгота і короткість складу буває природна і позиційна. Довгота за природою позначається на письмі позначкою ˉ, короткість — позначкою ˘ : natūra (натура) — природа, tabǔla (табуля) — дошка.

Позиційну довготу розрізняють за наступними ознаками. Склад довгий:

1. 
   якщо його голосною є дифтонг ае, ое, еu, аu: náuta (наута) — моряк, Lacaena (ляцéна) — спартанка, emphytéuta (емфітевта) — орендар;
   
2. 
   якщо склад стоїть перед двома або більше приголосними: instruméntum (інструментум) — знаряддя, arguméntum (аргументум) — доказ;
   
3. 
   якщо склад стоїть перед х, z: corrēxi (корéксі) — я виправив.
   

Якщо другий склад від кінця довгий за природою або за положенням, він завжди наголошений: persōna (персóна) — особа.

Якщо другий склад від кінця короткий за природою або за положенням, наголос переноситься на третій склад від кінця слова: tí-tǔ-lus (тітулюс) — титул (правова підстава), decémvǐri (децемвірі) — децемвіри (автори запису Законів дванадцяти таблиць).

На першому складі від кінця наголос ніколи не ставиться: praeda (прéда) — здобич, dámnum (дамнум) — збиток.

saecŭlum, Graecia, foedus, cautio, praetor, caeci, Croesus, aedīles, auris, heu, praedium, Augustus, nuptiae, caelǐbes, Paulus, neuter, aera, auditorium, praerogatīva, oeconōmus, Pandectae, Iudaei.

successor, crimen, calendarium, socius, copia, civis, clientes, censor, cura, clam, circum, consul, clepta, Scaevǒla, Celsus, Cato, receptum, curia, acceptus, factum, merces, cognōmen, carсer, lucrum.

quinque, quod, sanguis, quasi, quota, bilinguis, aquaeductus, sequester.

mos, extra, usus, ipse, noxālis, esse, basilǐca, sors, sensus, senex, bis, plebs, gens, glossa, exequatūra, merx, sacer, ecclesia, exilium, praesidium, sine, vexillum, magister, plus, exercǐtus, felix, pensio, fascis, Borysthĕnes, exemplum, consors.

iter, diu, aio, Cyprus, iit, ibi, cuius, eius, maior, clepsydra, synallagma, Gaius, iniuria, stylus, spurii.

fel, vel, fas, vas, nefas, fur, vir, fere, ver, far, fides, vale, forum, falsus, voluntas, divǐde, feriae, vivus, favor, defensio, facǐnus, privātus, Flavius, Nerva, offerta, eventus, vindicta, fortūna, vulgus, iuvĕnis, vigor, vigǐlans, vidua, frumentum.

actio, accusatio, etiam, obligatio, petitio, prudentia, quaestio, spatium, negotium, legitimatio, vindicatio, natio, lectio, agnatio, cognatio, donatio, emptio, gratia, venditio, iurisdictio, Diocletiānus, Cantium, sanctio, Latium, Latīni, inspectio, exceptio, pretium, malitia, partǐceps, vitium.

authentǐcum, schola, philosophia, Bacchanalia, chirogrǎphum, syngrǎpha, emphyteusis, schema, theologia, thermae, pulcher, machǐnor, thesis, apōcha, Themis.

humānus, tribūnal, anǐmus, effǐcax, tribūtum, iuridǐci, femǐna, vectīgal, sociĕtas, collēga, arbǐter, coherēdes, credǐtor, debǐtor, Romāni, littĕrae, tutēla, decemvǐri, testamentum, propriĕtas, quaesītor, respondēre, debitōres, creditōres, vincǔlum, illicǐtus, codicillus, impubĕres, uncia, servǐtus, caupo, forensis, annōna, gladius.

ius Romānum, ius privātum, ius publǐcum, ius gentium, praetor urbānus, praetor peregrīnus, edictum praetorium, senātus consultum, ordo iudicōrum, legis actiōnes, extra ordǐnem, mores maiōrum, tribūnus plebis, comitia centuriāta, centuria praerogatīva, suum cuíque, mea culpa, ultra vires, in iure cessio, comǐtas gentium, album iudǐcum, in manum conventio, pater familias, corpus delicti, praesumptio iuris, error iuris, lex speciālis, ius consuetudǐnis, tacǐtus consensus, rei vindicatio, tabella quaestiōnis, actio quiescit, libellus conventiōnis, vis maior, onus probandi, gestor negotiōrum, ultǐma ratio, advocātus diabǒli, leges duodĕcim tabulārum, capǐte censi, arbor infēlix, ius Quiritium, agentes in rebus, quasi ex contractu, fictio iuris, alma mater, aetas legitǐma, contrahentes.

У латинській мові існує 10 частин мови: